Передумова: Благословенний Еміліан Ковч. Священик і Великомученик

Еміліан Ковч народився в Україні 20 серпня 1894 року в Космачі поблизу Косова. В його родині було декілька священиків. Його батько, отець Григорій Ковч, був священиком греко-католицької парафії. Благословенний Еміліан закінчив школу у Львові, а потім з 1905 по 1911 рік вивчав теологію в Римі. У 1911 році він одружився з Марією-Анною Добржинською, а вже в наступному році був висвячений на священика.

У цей час йшла війна між Польщею та Україною, яка була багатосторонньою війною за участю семи різних націй. У цій війні з 1919 по 1921 рік отець Еміліан Ковч служив як військовий капелян. У той час він говорив: “Я знаю, що солдат на фронтовій лінії почувається краще, коли бачить поруч з собою лікаря і священика…Знаєте, хлопці, я є висвячений, а куля висвяченого чоловіка легко не бере.” Його впіймали, коротко тримали в ув’язненні, а потім звільнили і призначили парафіяльним священиком у Перемишляни, маленьке містечко за 30 кілометрів від Львова.

Потім уся його діяльність була присвячена парафії. Отець Еміліан Ковч піклувався про духовні, матеріальні та фізичні потреби своїх парафіян. Він організовував Євхаристичні конгреси, купував взуття і книжки для бідних дітей, підтримував місцеві кооперативні рухи і рух українців за незалежність.  Це привертало до нього увагу польської поліції, яка обшукувала його хату більше 40 разів. Отця Ковча зарештували і ув’язнили у монастир. Він та його дружина мали шестеро дітей і не раз давали притулок сиротам також.

Підтримка отцем Еміліаном незалежності України не означала, що він вороже ставився до поляків. Після пакту Молотова-Ріббентропа у 1939 році та сталінського вторгнення у Західну Україну та в Східну Польщу, він суворо розпікав своїх парафіян…тепер я соромлюся за вас перед Богом.”

Отець Еміліан організував допомогу для польських вдів та сиріт. Протягом перших двох років совєцької окупації таємна поліція знищила або депортувала із Західної України більш ніж 300,000 осіб. У 1941 році в Перемишлянах відбулися масові арешти, під час яких до тюрми попав отець Еміліан та дві його дочки. Їм чудом вдалося втекти з тюрми якраз перед приходом у їхнє містечко німецьких завойовників. В той час, коли отець Еміліан відправляв свою першу молебінь після втечі з тюрми, його повідомили, що всі решти заарештованих були розстріляні відступаючими комуністами.

Багато українців надіялись, що Гітлер визволить їх від більшовицьких гнобителів і до певної міри дасть їм незалежність, але ці мрії були короткотривалими. Отець Еміліан спонукав молодих людей не брати участі у кримінальних справах і протистояти антисемитській політиці нацистів та їхньої новосформованої поліції під контролем нацистів.

Отець Еміліан ніколи не переставав публічно засуджувати вчинки фашистського режиму нацистів, які трактували слов’ян як нижчу расу і почали допортовувати їх на німецькі заводи і у трудові табори.

Трактування євреїв стало дуже серйозною справою. Команда СС зігнала деяких євреїв у місцеву синагогу і почала кидати усередину вогняні бомби, щоб спалити їх живцем. Якісь євреї якимось чином повідомили про це отця Еміліана і він, разом з деякими своїми парафіянами, кинувся до синагоги і заблокував двері, щоб не дати змоги нацистам кинути усередину більше бомб. Вільно розмовляючи німецькою мовою, отець Еміліан почав кричати до нацистів забиратися геть і, якимось чудом, ті відступили. Тоді Отець Еміліан та інші парафіяни зайшли до палаючого будинку і врятували всіх, кого могли.

Більша частина жителів Перемишлян були євреї і будь-яка спроба врятувати життя більшості євреїв від нацистів була неможливою. Деякі єврейські жителі прийшли до отця Еміліана просити про хрещення в надії, що це захистить їх від знищення фашистами і він катехизував і хрестив їх спочатку індивідуально.  Як переслідування нацистів посилились, до отця прийшла група із 1000 євреїв з проханням про хрещення. Отець Еміліан порадився з Архиєпископом Андреєм Шептицьким (котрий сам переховував більше ніж 1000 євреїв) на рахунок того, як поступати. Оскільки часу було мало, то по своєму поверненні він провів короткий катехиз і масове хрещення.

Це цілковито суперечило нацистським правилам, але отець Еміліан ігнорував їхні застереження і далі, після закриття гетто, він звернувся до нацистів за дозволом увійти в нього, щоб охрестити тих, хто бажав бути хрещеним. Записи свідчать про те, що новохрещені євреї у межах гетто створили свою власну християнську громаду. Отець Еміліан навіть написав листа до Адольфа Гітлера, засуджуючи злочини нацистів!

Нацисти не могли дозволити такій діяльності бути безнаказаною і тому в 1942 році отець Еміліан Ковч був заарештований, посаджений у тюрму і допитаний гестапо. Під час допиту отець Еміліан признався, що хрестив євреїв і відмовився підписати документ в якому говорилось, що він не робитиме цього в майбутньому, навіть якщо це суперечить нацистському законові. Запис цього допиту, що зберігся й до нині, частково говорить:

Офіцер: “Чи ти знав, що хрестити євреїв заборонено?”

Отець Ковч: “Я нічого не знав.”

Офіцер: “А тепер знаєш?”

Отець Ковч: “Так.”

Офіцер: “Чи будеш це далі робити?”

Отець Ковч: “Звичайно.”

Не в змозі добитися згоди від отця Еміліана, гестапо вислало його у Майданек, концентраційний табір у Любліні. Там отець Еміліан надавав підтримку своїм побратимам в’язням, не зважаючи ні на походження, ні на віросповідання. Він дивився на своє становище як на місію і дарунок від Бога, а також як на відповідальність, яку потрібно виконати. Він відправляв Служби Божі в кутках бараків. Коли дочки і члени родини пробували домовитись про його визволення, він написав їм ці слова:

Я дякую Богові за Його доброту до мене. За винятком раю, це єдине місце, де я хочу бути. Тут ми всі рівні: поляки, євреї, українці, росіяни, латвійці та естонці. Я єдиний священик між ними. Навіть не можу собі уявити, як тут буде без мене. Тут я бачу Бога, який є один для всіх нас, без огляду на наші релігійні відмінності. Можливо наші церкви є різні, але той самий великий і Всемогутній Бог править усіма нами. Коли я відправляю Святу Літургію, вони всі моляться…

Вони помирають по-різному і я допомагаю їм перейти цей маленький місток до вічності. Хіба це не благословення? Хіба це не найвеличніша корона, котру Бог міг положити на мою голову? Це насправді так. Я дякую Богові тисячу разів на день за те, що він послав мене сюди. Я більше Його ні про що не прошу. Не переживайте і не тратьте віри у те, що я роблю. Замість того, радійте зі мною.

Моліться за тих, хто створив цей концентраційний табір і цю систему. Вони єдині, хто потребує наших молитв… Нехай Бог змилується над ними.”

Здоров’я Отця Еміліана почало занепадати і після Різдва 1943 року він серйозно захворів через проблеми з шлунком, які він не міг сховати. Його послали до тюремної лікарні, що була відома серед в’язнів як така, в котрій виліковували надзвичайно рідко і що нацистські “лікарі” допомагали прискорити смерть з допомогою інєкції або голодом. Побратими в’язні востаннє бачили отця Еміліана весною, але після того вони не знали що з ним сталося. Лише у 1972 році дочки зуміли отримати свідоцтво про його смерть в якому говориться, що він помер від інфекції і запалення у правій нозі, котре заблокувало циркуляцію. Деякі записи також зазначають, що він був задушений газом і спалений у печах концентраційного табору Майданек. Отець Еміліан Ковч помер 25 березня 1944 року.

У ніч перед смертю він написав до своєї сім’ї слідуюче:

“Я розумію, що ви стараєтеся визволити мене. Але я вас прошу цього не робити. Вчора вони вбили 50 людей. Якщо мене тут не буде, то хто допоможе їм перейти через ці страждання? Вони підуть по шляху до вічності з усіма їхніми гріхами і зневірою, котра приведе їх у пекло. А зараз вони йдуть на смерть з високо піднятими головами, залишивши позаду всі гріхи. І, таким чином, вони попадуть до вічного міста.”

Благословенний отець Еміліан Ковч на своєму прикладі віри і відваги показав всім, що любов до Христа, віра в Христа і надія на Христа є, і що ця любов, віра і надія є для всіх людей, не має значення хто вони або на якій вони життєвій станції.


Related Posts


facebook YouTube Channel Instagram twitter RSS Feed