How Ukrainian culture is thriving in francophone Lévis

“Українець народжується і народжується пісня…”

On how Ukrainian culture is thriving in the francophone Lévis, QB

На південному березі ріки Сент Лоуренс (St. Lawrence River) розкинулось мальовниче місто Леві. У цьому франкомовному містечку є частинка України – невелика, але згуртована громада, яка продовжує закохувати місцевих французів у нашу пісню, культуру, традиції.

 

Мені вдалось поспілкуватись із Ганною Спіріною, викладачем музики, піаністкою, концертмейстером, чий переїзд в провінцію Квебек, відкрив нову сторінку не лише в її біографії, а й в культурній історії Леві. Говорили про те як місцевий хор розучує Реве та Стогне Тараса Шевченка і як за кілька тижнів підготувати виставу від якої публіка буде просто в захваті.

 

В Україні ви були музикантом, викладачем музики в Полтаві. Багато людей перекваліфіковується після переїзду, знаходить себе в інших сферах. Поділіться своїм досвідом збереження професіїмузиканта у Канаді.

 

Я в цьому плані такий ретроград! (авт. людина, що свідомо не хоче змінювати щось, традиціоналіст). Просто я настільки люблю те що роблю, що не уявляю себе в чомусь іншому. Як тільки-тільки ми приїхали до Леві, я познайомилась з керівниками місцевих хорів. Спочатку я грала безкоштовно чи за маленьку плату, а зараз маю власну школу та 24 учні, а також 3 хори (які українською не розмовляють, але “Щедрик”, “Реве та Стогне Дніпр Широкий” вміють співати!)

 

Як вам у Леві? Розкажіть трішки про громаду.

 

Українська громада Леві досить молода, багато сімей переїхали відносно недавно. І хоч українців у Леві не так багато (на Різдво, наприклад, збирається до сотні людей), але усі згуртовані. Об’єднує людей – Україна. Новини, проблеми, зміни – невід’ємна частина переживань та обговорень.

Культура – ще одна складова єдності нашої генерації. Тому, чим більше матимемо культурних подій, тим згуртованішою буде громада. І ми стараємось це робити у Леві, організовуємо, наприклад, Шевченківські дні, літературні клуби… Доречі, місцева публіка дуже цікавиться нашими заходами.

Звичайно що співпраця з літературною студією Монреалю і її засновниками Ростиславом та Тетяною Нємцевими нам допомагають підтримувати зв‘язки з літературними діячами України.

Наш будинок завжди відчинений для гостей! Тут хто тільки не зупинявся… Даха Браха, Григорій Гладій, Василь Попадюк, театр Стожари, Богдан Климчук з танцювальним ансамблем Троянда , Анетта Антоненко, Маркіян Камиш, Марина Гримич….

(З письменницею Мариною Гримич)

 

А от є захід, який вам би хотілось особливо відзначити?

 

Кожного року є багато цікавих, по-своєму особливих заходів. От наприклад, у 2018 ми запрошували сюди солістів Полтавської філармонії на VOYAGE AU GOÛT DU MONDE, UNE INVITATION EN UKRAINE (перекл. Подорож в Україну). Вони грають на баяні та домрі (авт. лютноподібний щипковий інструмент з 3 або 4 металевими струнами). Баян доволі поширений музичний інструмент, а от віртуозну гру на домрі не так легко почути. До заходу залучили і місцевих керамістів, показували українські танці, частували українськими стравами.

 

Я знаю що у Леві проходить Фестиваль Казки і що українська громада брала в ньому участь. Розкажіть як це було.

 

Так, одного року як я познайомилась із керівництвом фестивалю, запропонувала включити до програми українську музичну казку. На музику Миколи Лисенка ми поставили казку “Коза Дереза” – співали українською, а розповідали французькою. Знайшли серед тутешньої громади основних героїв – лисичку, ведмедиків, вовчиків, зайчиків. Разом зробили декорації та костюми, і готувались щонеділі! Після того, люди стали запрошувати нас в бібліотеки, в школи, в кафе – ставити цю казку. Діти були дуже активні, брали участь в різних спектаклях, гуртках!

 

 

Я нещодавно спілкувалась з українською громадою в Yellowknife, заснованою нащадками однієї з перших хвиль українських іммігрантів. У них є свій танцювальний гурток, вони святкують Маланку. Чому на вашу думку так важливо підтримувати українську культуру за кордоном?

 

Зберегти культуру означає зберегти пам’ять про себе. І ми зберігаємо та передаємо цю пам’ять через танок, мову, слово, пісню. Та й взагалі, українець народжується, то народжується і пісня. Ми практично усе розповідаємо через спів. От немає таких українців, які не можуть співати. Як не самі, то хоч за кимось заспівують. Це – наша природа.

Я мрію мати можливість організовувати тут у Леві цікаві заходи і запрошувати артистів з України (з різних її куточків), знайомити місцеву публіку з нашою культурною спадщиною.

Ну і щоб поруч з вулицями Трамблє, Шамплєн, Моро була вулиця Шевченка, або Гоголя. Як казала моя бабуся : “Чом би ні?”

Ганно, що б хотіли додати наостанок нашої розмови сьогодні?

 

Я ніяк не змогла б робити нічого з того, що роблю завжди, якби не було поруч людей, близьких моєму серцю і розділяючих зі мною одні погляди і інтереси: мій улюблений чоловік Вадим Христюк – моє таксі, мій тверезий погляд, моя підтримка в будь- якому сенсі. Він включається в проекти, ніби це частина його самого.

Діти!! Мій загальний мотор, моє натхнення, мої гарячі душі, люблячі, переживаючі,  які разом зі мною пишуть, придумують, малюють, друкують…

Ну і, звичайно друзі, які з‘являються на моєму шляху, як подарунки від Бога. З ними можна робити чудеса!

Я не кажу тільки про українську громаду, бо місцеві левізіанці теж поруч і беруть активну участь у всіх проектах. Дуже важливу роль відіграла в реалізаціях наших проектів дружба з Maison Nathale de Louis Frechette і її директоркою Carole Légaré. Саме з неї все почалося, з її довіри до мене і інтересу до нашої культури.

І вам також велике Дякую за такий живий інтерес до нашою громади і до його життя.

 

 

 

 


Related Posts


facebook YouTube Channel Instagram twitter RSS Feed